День молоді

День молоді

Щорічно, підтримавши ініціативу молодіжних об’єднань і організацій, в останню неділю червня Україна і Білорусь відзначають День молоді.

В Україні День молоді встановлений Указом Президента України № 323/94 від 22 червня 1994 року, Указом Президента від 27 червня 2008 року № 599 «Про День молодіжних та дитячих громадських організацій» та Указом № 600/2011 “Про внесення зміни до Указу Президента України від 27 червня 2008 року № 599” і відзначається щорічно в останню неділю червня, також відомий під назвою «День молоді».

Це свято творчості й натхнення, енергії і запалу, пізнання і самоствердження, любові і романтики.

Юність і молодість – це не тільки прекрасні періоди в житті кожної людини, але ще й особливий стан душі. Цей час дерзань, пошуків, відкриттів і реалізації найсміливіших сподівань.

Саме вони, сьогоднішні школярі, студенти, молоді робітники, підприємці, науковці, скоро будуть визначати шляхи розвитку країни.

Турбота про молоде покоління є важливою частиною соціальної роботи. Розроблена і здійснюється молодіжна політика. Держава підтримує молоді сім’ї.

Розширюються можливості для отримання середньої, вищої, спеціальної освіти. Розвиваються юнацькі та молодіжні клуби та центри. Велика увага приділяється зниженню молодіжного безробіття.

З метою сприяння розвитку дитячого та молодіжного громадського руху, на підтримку ініціативи громадських органiзацiй 27 червня 2008 року Президент України підписав Указ № 599/2008 «Про День молодіжних та дитячих громадських організацій», в якому День молодіжних та дитячих громадських організацій України вирішено відзначати щорічно кожне третю неділю травня.

Згідно з Указом Президента № 600/2011 від 24 травня 2011 року: Внести до Указу Президента України від 27 червня 2008 року N 599 “Про День молодіжних та дитячих громадських організацій” зміну, замінивши слова “у третю неділю травня” словами “в останню неділю червня”.

Характерною ознакою сучасного розвитку молодіжного та дитячого громадського руху є добровільність вступу до організації. Це безумовно повинно залишатися нормою їх діяльності. Основою для формування молодіжних і дитячих громадських об’єднань є не тільки навчальні заклади всіх типів і рівнів, а й установи додаткового виховання і освіти, клуби за місцем проживання, центри та заклади для молоді і так далі. Діти – наше майбутнє. Виховання високої моральності і моралі в молодому поколінні на основі їхніх інтересів, є запорука благополуччя і успіху всього Держави.

В 2020 році День молоді і День молодіжних і дитячих громадських організацій України припадає на 28 червня.

День Конституції України

День Конституції України

28 червня 1996 Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України – першу Конституцію незалежної української держави.

Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні.

Прийняття конституції було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені і закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Відповідно до Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом – Днем Конституції України.

День Конституції – одне із головних державних свят України. Адже Конституція є Основним законом країни, який гарантує кожному громадянину права і свободи, а також визначає політичний устрій держави.

Традиційно щороку День Конституції відзначається 28 червня та є офіційним вихідним днем. У 2020 році це свято припадає на неділю. Оскільки неділя й так є вихідним днем, то найближчий понеділок, 29 червня, буде неробочим. Таким чином українці матимуть три дні поспіль для відпочинку – з 27 по 29 червня.

У ніч на 28 червня 1996 року, після майже доби безперервної роботи, Верховна Рада нарешті ухвалила і ввела в дію Основний закон держави – Конституцію України. Цій важливій події передували 6 років важкої праці, консультацій, дебатів і домовленостей. Сталося це о 9:18 ранку 28 червня 1996 року. “Є Конституція!”, – такими були перші слова тодішнього голови Верховної Ради Олександра Мороза після ухвалення Конституції 315 голосами народних депутатів.

Ухвалена Конституція закріпила незалежність і суверенітет України, а також в ній написано, що країна існує для людей, але не навпаки. Саме на честь ухвалення Основного закону 28 червня й святкується День Конституції.

Цікаві факти про Конституцію України

• Кожен президент України складає присягу на вірність народу, поклавши руку на Конституцію та на Пересопницьке Євангеліє.
• Упродовж 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій та науковців.
• Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України та визнало її однією з найдемократичніших у світі.
• У 2011 році була презентована перша мініатюрна Конституція України – книжка розміром 2х3 см. У ній 160 сторінок, а кожна літера не більш як 1 мм. Важить книга всього 15 г. Мініатюра вмістила лише десяту частину тексту оригіналу. Автор – художник-графік Ігор Степанов – витратив на її створення близько двох місяців.
• У 2019 році в мережі Інтернет з’явилася електронна Конституція України для дітей у вигляді коміксів. Авторами Конституції у коміксах стали брати Капранови, а художником – Олександр Костенко.

 

Перл Бак (1892 — 1973) — одна з найбільш знакових американських письменниць XX  сторіччя поряд з Маргарет Мітчелл, Харпер Лі та Тоні Моррісон.

У 1931 році роман «Земля»,оповідь про тяжке життя селян у Піднебесній,отримав  Пулітцерівську премію. Ця книга стала міжнародним бестселером. Наступного року Перл Бак нагородили Нобелівською премією  з літератури «за різноплановий, епічний опис життя китайських селян та за біографічні шедеври». У Піднебесній її ставлять в один ряд з такими класиками, як Лу Сінь та Лао Ше.

Разом з тим, масштаби гуманітарної діяльності письменниці беззаперечні. Вона серйозно доклалася до створення практики міжнародного усиновлення і все життя захищала права меншин. У тому числі – жінок.

Те, як вона пише про долю китайських жінок на межі 19 та 20 століття – це хтонічний жах, як він є. Причому, судячи з того, що траплялося читати в інших джерелах, – жах цілком правдоподібний і не “аж так” перебільшений. А найцікавіше те, що плюс-мінус ті ж самі речі в більш сучасних текстах (у тій ж “Сніжній квітці…” Лізи Сі) сприймаються легше. Гадаю, це тому, що ті тексти писані з точки зору суб’єктів, які бунтують проти нелюдських практик. У “Землі” ж докладно проговорюється доля жінок-ресурсів з позиції патріарха. І це страшно.

Наведемо декілька цитат з творів видатної американки:

«Якщо хочеш володарювати над іншими,потрібно, насамперед, навчитися володарювати над собою»(Імператриця)

«Коли  у будинку людини повно скажених псів, вона повинна шукати спокою у іншому місці. (Земля)

«Моя матінка цілком належала Давньому Китаю. Коли вона почула, що слова можуть мандрувати через море, вона сказала:

— Про що ми можемо повідомити тих варварів? Недарма мудрі боги розташували між нами море, щоб розділити?  То є грішною справою, з’єднувати, те що розділили боги. »(Східний вітер, західний вітер)

«П’ять років нічого не вартують у житті людини, якщо він тільки не надто молодий або надто старий»(Земля)

Шарль Бодлер «Квіти зла»

25 червня 1857 року вийшла з друку збірка харизматичного Шарля Бодлера «Квіти зла».

Змалку він гнівався на матір, яка, овдовівши, вийшла заміж за майора Жака Опіка. Той із роками дослужився до генерала і став шанованою в Парижі людиною. Образа, ревнощі й ненависть за скалічене дитинство все життя мучили Шарля. Заглушував це всілякими авантюрами. Він оселився в Латинському кварталі Парижа, де жила столична богема. Зайнявся літературною критикою, а згодом став писати вірші. Від покійного батька отримав у спадок 100 тис. франків ($4 млн 551 тис. на тепер) й одразу ж почав їх тринькати на випивку, наркотики й повій. Побоюючись, що син витратить усе до нитки, мати відсудила в нього спадщину. Відтоді Шарль став щомісяця одержувати лише скромну суму “на кишенькові витрати”.

Бодлерові подобалося шокувати паризьке товариство своїми витівками. Розгулював вулицями то в оксамитовому камзолі, то в чорному фраку з циліндром, то у простій сорочці паризького робітника. Щоб іще більше привернути до себе увагу, якось навіть пофарбував волосся в зелений колір. Поширював чутки, що він гомосексуаліст і таємний поліцейський агент. Епатажність лише додала популярності його віршам. Бодлерові книжки добре розходилися.

1844-го Шарль Бодлер познайомився з 24-річною Жанною Дюваль. Вона народилася на острові Гаїті. У пошуках кращого життя приїхала до Парижа, влаштувалася статисткою в дешевий театр.Темпераментна мулатка з карими очима й розкішним кучерявим волоссям сподобалася поетові. Жанна любила гучні гулянки й міняла коханців як рукавички. Та Бодлера зовсім не цікавило її особисте життя. Його приваблювала екзотична зовнішність Жанни та зневага, з якою вона ставилася до чоловіків. Бодлер називав її “чорною Венерою” та присвятив збірку поезій “Квіти зла”. Згодом, Жанна, приохотилася до алкоголю. Урешті-решт зелений змій підірвав її здоров’я. 1859-го із нею трапився інсульт, її майже паралізувало. Шарль знайшов для неї найкращих лікарів, помістив у найдорожчу лікарню й щодня відвідував. Як тільки Дюваль полегшало, вона зібрала речі й переїхала до будинку Бодлера. Одужавши, Жанна повернулася до свого звичного способу життя. Увесь час проводила в гучних і п’яних компаніях, влаштовувала Шарлеві істерики й жадала від нього все більше грошей. Бодлер вліз у борги. Щоб заробити на життя, у квітні 1864-го він їде до Бельгії читати лекції з історії мистецтва. Цих грошей Бодлерові ледь вистачало на життя, адже він мав виплачувати борги кредиторам й підтримувати рідних.

4 лютого 1866-го під час відвідин церкви Сен-Лу в бельгійському містечку Намюр із Шарлем Бодлером стався інсульт. 46-річний Бодлер не вставав із ліжка до смерті 31 серпня 1867-го.Жанна Дюваль, залишившись сама, прожила кілька років у злиднях і померла в лікарні для бідних.

Прожиткові мінімуми

Прожиткові мінімуми для основних соціальних і демографічних груп населення

З 1 липня вони будуть такі:
• для дітей віком до 6 років – 1859 грн (був 1779 грн)
• дітей віком від 6 до 18 років – 2318 грн (2218 грн)
• працездатних осіб – 2197 грн (2102 грн)
• осіб, які втратили працездатність –1712 грн (1638 грн).
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами або так звані «декретні»
Цю допомогу надають у розмірі 100% середньомісячного доходу жінки (стипендії, зарплати, допомоги з безробіття тощо) на місяць, але вона не може бути меншою ніж 25% розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи. Тобто, з 1 липня 2020 року вона не може бути меншою, ніж 549,25 грн (була 525,50 грн).
Право на цю допомогу в органах соціального захисту населення мають усі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Допомога при народженні дитини
Державна допомога, яка виплачується при народженні дитини, залишається без змін і становить 41280 грн 10320 грн – одноразова виплата і 860 грн – щомісяця впродовж 3 років.
Допомога на дітей одиноким матерям
Її надають у розмірі, що дорівнює різниці між двома прожиткового мінімуму (раніше був один прожитковий мінімум) для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
З липня 2020 року максимальний розмір допомоги для дітей віком до 6 років становитиме 1859 грн (був 1779 грн).
• від 6 до 18 років – 2318 грн (2218 грн),
• від 18 до 23 років (якщо навчаються на стаціонарі) – 2197 грн (2102 грн).
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування
Після набуття чинності відповідного Закону України розмір допомоги буде надаватися у сумі, що дорівнює різниці між 2,5 прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги
Для дітей віком до 6 років – як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини цього віку – 4447, 50 грн (була 3558грн ) ) та середньомісячним розміром аліментів, допомог та пенсій за попередні шість місяців, які призначені дитині.
Від 6 до 18 років: як різниця між 5545 грн (була 4436грн) та середньомісячним розміром аліментів та пенсій за попередні шість місяців, які призначені дитині.
Для прикладу, сім’я взяла під опіку чи піклування семирічну дитину-сироту і отримує на неї пенсію по втраті годувальника – 1712 грн . Розмір допомоги буде – 3833 грн (5545 грн – 1712 грн).
Якщо дітям, над якими встановлено опіку чи піклування, аліменти (за відсутності осіб, що за законом зобов’язані їх утримувати), пенсія, стипендія, державна допомога за попередні шість календарних місяців не нараховувалися, дана допомога призначається у повному розмірі двох з половиною прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Для дітей до 6 років розмір допомоги становитиме 4447,50грн, для дітей віком від 6 до 18 років – 5545 грн.
Якщо дитина має інвалідність, то розмір допомоги становитиме 3,5 прожиткового мінімуму. Зокрема, максимальний розмір допомоги для дітей з інвалідністю становитиме для дітей до 6 років – 6226,50 грн, від 6 до 18 років – 7763грн (без урахування отриманих аліментів, пенсій, допомог на дитину).
Допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів
Допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, а також тим, батьки яких не мають можливості утримувати дитину, або їхнє місце проживання невідоме, надають у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Максимальний розмір допомоги для дітей до 6 років становить 929. 50 грн (був 889.50 грн), від 6 до 18 років – 1159 грн (був 1109 грн).
Допомога особі, яка доглядає за хворою дитиною
Ця допомога надається у розмірі прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність. З 1 липня вона становить 1712 грн.
Допомога малозабезпеченим сім’ям
Розмір цієї державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом.
З 1 липня розміри прожиткових мінімумів для нарахування цієї допомоги є такі:
• для працездатних осіб – 549,25 грн (525,50 грн),
• для осіб, що втратили працездатність, та інвалідів – 1712 грн (1638 грн),
• для дітей віком до 6 років –2416,70 грн (1512,15 грн),
• для дітей віком від 6 до 18 років – 3013,40 грн (1885,50 грн),
• для дітей віком від 18 до 23 років (за умови навчання) –2856,10 грн (1786,70 грн).
Окрім того, на кожну дитину, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, встановлено такі доплати: на дитину до 13 років – 250 грн, від 13 до 18 років – 500 грн.
Допомога інвалідам з дитинства
Інваліди з дитинства 1 групи: (підгрупа А) – 3516,48 грн (3364,64 грн), підгрупа Б – 2568.00 грн (2457 грн).
Інваліди з дитинства II групи – 1712 грн (1638 грн).
Інваліди з дитинства III групи – 1712 грн (1638 грн).
Допомога багатодітним сім’ям
Цей вид допомоги призначається на кожну третю і наступну дитину з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами. І виплачується вона щомісяця до досягнення дитиною 6-річного віку включно.
На кожну третю і наступну дитину держава виплачує 1700 грн.
Тимчасова соціальна допомога непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату
Ця допомога призначається непрацюючим людям, які досягли загального пенсійного віку, але не набули права на пенсійну виплату. І лише тим, хто на момент оформлення соціальних виплат має не менше 15 років страхового стажу. Гроші будуть виплачуватися до досягнення такими особами віку, з якого вони набувають право на пенсійну виплату.
Сума державної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не більше 100% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.
З 1 липня максимальний розмір допомоги становитиме 1712 грн (було 1638 грн).
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам
Право на соціальну допомогу мають особи, які не мають права на пенсію, та інваліди:
– чоловіки, які досягли 63 років, та жінки – 58 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або визнані інвалідами в установленому порядку;
– не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві;
– є малозабезпеченими особами.
З 1 липня максимальний розмір допомоги становитиме 1712 грн (було 1638 грн).
Допомога на догляд одиноким особам, які досягли 80-річного віку
Цей вид допомоги вводиться вперше. Її надаватимуть одиноким особам, які досягли 80-річного віку і які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію відповідно до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» або «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З липня розмір такої допомоги становитиме 684,80 грн
Допомога члену малозабезпеченої сім’ї на організацію підприємницької діяльності
Це буде одноразова безвідсоткова допомога працездатному члену малозабезпеченої родини для організації підприємницької діяльності і виведення сім’ї з бідності, яка буде надаватися державною службою зайнятості за рахунок коштів державного бюджету. Порядок надання такої допомоги, її розмір та умови повернення визначає Кабмін, який наразі неоприлюднений.

“Я научилась просто мудро жить”

23 червня 1889 року – народилася Анна Ахматова (Горенко). Вона  взяла псевдонім Ахматова від дівочого прізвища її прабаби по материнській лінії. Рід її — більш ніж почесний і по розуму, і по зухвалості в житті-бутті. Він — не просто стійкий, а безсмертно живучий. Він випробовував її на весь голос Землі.

Природно, Микола Гумільов, перший її чоловік, завжди обтяжував її біографію. Він був для радянської влади не тією людиною. Напевно, він її дуже кохав. У біографічній його канві читаю: «1903, 24/XІІ—познайомився з А. Горенко»: «1906, жовтень. Початок листування з А. Горенко»; «1907, весна, приїзд до Києва для побачення з А. Горенко (2-3 дні…»; «1903. 7 вересня виїхав на південь. Київ (в А. Г.). Одеса—Каїр. Дорогою назад знову до Києва); «1909. Літо. Коктебель. Лустдорф /у А. Горенко…»; «1910. Близько 20 квітня приїхав до Києва»; «1912, Між 14—18 квітня їздив до Києва по дружину»…

З «Коротко про себе» Анни Ахматової-Горенко:

…»У 1910 (25 квітня ст. ст.) я вийшла заміж за М. С. Гумільова, і ми поїхали на місяць до Парижа… Народилася під Одесою 11 (23) червня 1889 року. (Великий Фонтан). Мій батько був у той час відставним інженером-механіком флоту. Однорічною дитиною я була перевезена на північ — у Царське село… Зелена, сира пишнота парків, вигін, куди водила мене нянька, де скакали маленькі строкаті конячки, старий вокзал, що ввійшли потім у «Царскосельскую оду»… Читати я вчилася по абетці Льва Толстого… Навчилася говорити французькою мовою… Писала чудову безліч безпорадних віршів. У 1905 році мої батьки розлучилися, і мама з дітьми виїхала на південь… Останній клас проходила в Києві, у Фундукліївській гімназії, що і закінчила в 1907 році.У березні 1912 року побачив світ перший збірник віршів «Вечер». Критика поставилася до нього прихильно.1 жовтня 1912 року народився мій єдиний син Лев»…

Мабуть якби Ахматова продовжувала жити з ним (Гумільовим), її б могли розстріляти в 1921 році. Життя й творчість поета обірвалася 3 серпня 1921-го; він був арештований і трохи пізніше, за рішенням суду, розстріляний як учасник контрреволюційної змови петроградської бойової організації. Народилася ця незвичайно обдарована людина в 1886 році, 3 квітня. А розстріляний — у Кронштадті — 24. VІІІ 1921-го. Він і був організатором т. зв. акмеїзму. Учився в гімназії, де директором був відомий поет Ін. Анненський. Ця людина зародила в ньому любов до поезії.

Можна повторювати й повторювати, бо на цій землі багато було досліджень її присутності тут, поруч. У поетичній топоніміці Київ має своє законне місце. Тут вона вчилася в останньому класі Фундукліївської гімназії, тут у 1910 році вийшла заміж. Тут написано багато віршів. Ось один з них про Київ:

Древний город будто вымер ,странен мой приезд,

Над рекой своей Владимир поднял черный крест.

Липы шумные и вязы по садам темны,

Звезд иглистье алмазы к богу взнесены.

Путь мой жертвенный и славный здесь окончу я.

И со мной лишь ты, мне равный, и любовь моя.

У Хмельницький області, рай центрі Деражня, село Слобідка був маєток, де жила тітка Анни Ахматової — Анна Еразмівна, дівоче прізвище Стоголо, а по чоловіку — Вакар. Є там музей Анни Ахматової. Вона, Анна, тричі туди приїжджала. Там її скульптурний портрет. Там у 1930 році померла її мама — Інна Еразмівна. Могила — поруч із могилою сестри.

У 1957 році Анна Ахматова написала в стіл (опубліковано посмертно) про Музу востаннє:

«Забудут? — вот чем удивили! Меня забывали сто раз, Сто раз я лежала в могиле, Где, может быть, я и сейчас. А Муза и глохла и слепла,

В земле истлевала зерном, Чтоб после, как Феникс из пепла, В эфире восстать голубом».

Вікторина – продовження!

Відповіді до вікторини  «Ден Браун та його твори»

1. «Цифрова фортеця»

2. Смерть куратора Лувру

3. Послідовність Фібоначчі

4. «Божественна комедія» Данте

5. 5

6. Твердження автора, що роботи засновані на історичних фактах

7. Том Хенкс

8. Музикант

9. Франція та Англія

10. Ілюмінати

Вікторина!!!

Вікторина  «Ден Браун та його твори»

1. Як називається перший бестселер Дена Брауна?

2. Яка подія вплинула на розвиток сюжету у романі «Код да Вінчі»?

3. За допомогою якого коду було відкрито шкатулку професора Соньєра ?

4. Що є центром сюжету роману «Інферно»?

5. Скільки книг про Роберта Ленгдона написано на даний час?

6. Що є джерелом постійної критики творчості письменника?

7.Хто зіграв професора Ленґдона у екранізаціях романів?

8. Яка друга професія Дена Брауна ?

9. На території яких країн розгортаються події «Код да Вінчі»?

10. Яку назву мало таємне товариство, чия змова була інсценована у романі « Янголи та демони»?

На відповіді для перевірки чекайте завтра!

Магія Салмана Рушді

 Салман Рушді народився у Бомбеї, найбільшому місті велелюдної Індії 19 червня 1947 року, напередодні здобуття Індією незалежності, тож його батько любив казати, що спочатку народився «ти Салмане, а потім за вісім тижнів з Індії повтікали британці». Родина Рушді походила з кашмірських мусульман. А саме прізвище Рушді стало вигадкою письменникового батька Аніса, позаяк дідове ім’я та прізвище складно було навіть вимовити: Хаджа Мухаммад Дін Халікі Деглаві. «Гарне прізвище Старого Делі, – як опісля писав Салман Рушді, – що личило джентльмену старої школи, який люто дивився з єдиної вцілілої фотографії успішного промисловика й за сумісництвом есеїста». Мовою урду дід писав також вірші. Помер молодим, залишивши синові, себто татові Салмана Рушді, статки, які він потім розтринькав, а також прізвище – «надто вже важке для того, щоб нести його по сучасному світі». І письменників тато перейменувався на «Рушді», ушанувавши у такий спосіб своє захоплення Ібн Рушдом, або Аверроесом.

Салман Рушді у «Джозефі Антоні» розповідає також і про таке. Зчаста, йому, малому хлопцеві, тато перед сном розповідав силу-силенну казок; розповідав, переробляв і наново вигадував оповідки Шахерезади з «Тисячі й однієї ночі», розповідав про тварин «Панчатантра»; а також дивовижні історії, що лилися як водоспад з «Катасарітсаґора» – з велетенського озера оповідок, що утворилося в Кашмірі, де народилися його пращури; а ще легенди про могутніх героїв, зібрані у «Гамзанамі». Такий досвід неминуче привів до отримання двох незабутніх уроків: переший полягав у тому, що всі ті оповідки є неправдивими (бо насправді не існувало джинів у пляшках, летючих килимів або чарівних ламп), але, попри свою неправдивість, вони давали йому відчуття й розуміння таких істин, яких би не дала жодна правда; другий урок полягав у тому, що всі казки належать йому, як і його татові Анісові, а також усім іншим. Людина ставала оповідачем, себто, єдиною істотою на землі, яка розповідала собі казки, аби себе зрозуміти.

Перегодя, коли Салман Рушді закінчив Кінґз-Коледж Кембриджського університету і поділився з татом своїм наміром стати письменником, нестримний стогін болю вирвався з Анісових грудей: «Що я тепер скажу своїм друзям?» Але дев’ятнадцять років потому на синові сорокові уродини Аніс Рушді надіслав листа, написаного власною рукою, що стало найціннішим посланням, яке письменник коли-небудь одержував чи одержить. Це сталося за п’ять місяців до Анісової смерті у його сімдесят сім років від множинної мієломи, себто раку кісткового мозку. З Анісового листа видно, як уважно він прочитав і глибоко зрозумів синові книжки, з яким нетерпінням чекає він на наступні його твори, а також якою глибокою є його батьківська любов, якої він не висловлював упродовж половини свого життя. «Прожив він достатньо довго, – каже Салман Рушді, – щоб потішитися успіхом «Опівнічних дітей». За яких Салманові Рушді 1981 року у Великобританії було присуджено Букерівську премію.

Після закінчення навчання у Кінґс-Коледжі Кембриджського університету, де він вивчав історію та англійську літературу, Салман Рушді згодом став працювати копірайтером у великій рекламній агенції «Оґілві анд мазер», де майже кожен з працівників мріяв стати відомим письменником. Аж тут Рушді повідомляє керівникові про свій намір піти з роботи. «Ага, – сказав його керівник, – ви хочете більшої зарплати». «Не зовсім, – відповідає Рушді. – Я нічого не домагаюся. Просто повідомляю вас за тридцять днів, що звільняюся. На тридцять перший я не вийду на роботу». «Ну, – відповів бос, – не думаю, що ми зможемо вам аж стільки заплатити». Тридцять днів потому влітку 1981 року після відходу з рекламної агенції він став професійним письменником, і його востаннє відвідало п’янке й збудливе відчуття свободи. Він скинув із себе рекламу як непотрібну шкуру, хоча тишком-нишком далі пишався своїми найвідомішими гаслами: «Неслухняні але ніжні» (створений на замовлення «Свіжих тортів»), а також рекламною кампанією із «булькітливих» слів пористого шоколаду «Аеро». Того ж року, коли його «Опівнічних дітей» удостоїли Букерівської премії, першу телеграму – в ті часи ще надсилає телеграми – Салманові Рушді надіслав колись збентежений керівник рекламної агенції. «Вітаю, – йшлося в ній, – один з нас таки її отримав».

1989 року Салман Рушді опублікував свій четвертий, найзнаменитіший роман «Сатанинські вірші», що викликав досі небачений розголос у світі. Багато хто серед мусульман побачили в романі віровідступництво і блюзнірство. Влада деяких країн, серед іншого Індії, Судану, Єгипту, Саудівської Аравії заборонила видання і розповсюдження його роману. А 14 лютого 1989 року духовний літер Ірану аятола Хомейні видав фетву, яка закликала правовірних мусульман до вбивства письменника. Опісля від рук релігійних екстремістів загинув перекладач «Сатанинських віршів» на японську мову Гітоші Іґараші, зазнав важких поранень італійських перекладач Етторе Капріоле, а крізь міцне тіло норвезького видавця Вільяма Нюґора пройшли на виліт кулі. В Англії пролунали вибухи в крамниці видавництва «Пенґвін букс». Дійшло до того, що в березні 1989 року фетва спричинилася до розриву дипломатичних відносин між Великобританією та Іраном. Але все ж таки редактори й критики американського видання «US Today» включили «Сатанинські вірші» до переліку двадцяти п’яти книжок, що найбільше вплинули на читачів за останню чверть ХХ століття.

Всі прагнуть навчати інших, а самі не хочуть вчитися. Феофан Прокопович

18 червня 1681 народився відомий діяч Епохи Просвітництва, видатний український богослов, письменник і публіцист, поет, філософ, математик, яскравий представник українського бароко архієпископ Феофан Прокопович (Теофан Прокопович, в миру Єлеазар; 1681-1736), з 25 червня 1725 архієпископ Новгородський . З 1721 перший віце-президент Святійшого Урядового Синоду (і по смерті Стефана Яворського його фактичний керівник), з 1726 – першість член Синоду Руської Православної Церкви; проповідник, державний діяч.

Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський Володимир-Волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я. Прокопович обійшов пішки всю Європу.Своїми видатними даруваннями звернув на себе увагу папи Климента XI, але не побажав залишитися в Римі і в 1704 році повернувся до Києва, де повернувшись у православ’я, став викладати в Києво-Могилянській академії спочатку поетику, потім філософію і, нарешті, богослов’я.

Петро I у 1716 році покликав його в Петербург для здійснення реформи церкви і програми загального підвищення рівня культури Московії, яку молодий цар вирішив зробити імперією. У цій справі він міг спертися тільки на іноземців, оскільки сама Московія в той час не мала ні інтелігенції, ні культурного або просто освіченого класу.Прокопович назавжди залишиться однією з центральних фігур російської історії 18 століття.

Феофан Прокопович встиг проявити себе в багатьох науках і буквально у всіх видах літературної майстерності, як церковної, так і світської. Він і богослов, і проповідник, і каноніст. Він також юрист, історик і поет. Рівень його обдарування у різних областях теж був різним, але обдарувань було і чимало. Українець Прокопович надзвичайно сильно вплинув на знаменитого російського поета молдаванина Антіоха Кантемира, сатира якого нерідко є тільки перифразом проповідей Феофана. Настільки ж сильним був його вплив на автора першої капітального праці з російської історії В. Татіщева, погляди якого на російську історію і сучасність вироблялися в школі Феофана. Таким чином Феофан Прокопович стоїть біля витоків російської поезії (разом з білорусом С. Полоцьким і молдаванином А. Кантемиром) і російської історичної науки. Цікаво і те, що батьком російського театру був Дaнило Туптало, батьками російської живопису – Дмитро Левицький, Антон Лосенко і Володимир Боровиковський, батьком російського роману – Василь Нарежний, батьком російської літератури світового рівня – Микола Гоголь. Всі українці. Прокопович разом з Григорієм Сковородою стоїть і біля витоків російської філософії.

Разом з тим, не можна не згадати і про те, що багато українських вчених звинувачують Феофана Прокоповича в зраді України. Одні вважають, що, усвідомивши, що російський деспотичний намір володіти Україною всерйоз і надовго, Феофан вирішив хоча б сприяти пом’якшенню моралі московських деспотів і направити їх державне будівництво в бік цінностей. Настала Епоха Розуму і пов’язаного з нею освіченого абсолютизму (Феофан і створив його ідеологію на російській основі). Інші майже прямо звинувачують Прокоповича у властолюбстві, інтриганстві і колабораціоністській діяльності, спрямованій на всебічне зміцнення російського абсолютизму і підпорядкування йому усіх українських вольностей.Дійсно, Прокопович став основним ідеологом реформ Петра I, спираючись у своїй теорії держави на праці про державу і право Гоббса, Гроція, Пуффендорфа та інших теоретиків раннього Просвітництва. І цей його внесок в реформи Петра був вельми позитивний.

У той же час, саме Феофан Прокопович став при Петрові I автором чисто ідеологічних тез про вигаданий «триєдиний російський народ». Ця концепція архієпископа Феофана згодом стала в Російській імперії офіційною, хоча й суперечить даним науки.Нарешті, саме Феофан Прокопович запропонував Петру I назвати з’єднану з Україною Московію Російською імперією. Він запропонував запозичувати у греків їх слово «Ρωσία», яким вони називали всі простори на північ від них, окультурені древнім Києвом і церковно підлеглі Константинополю, і додати до назви другу літеру «с», перетворивши грецьку «Росию» до новомосковської «Росії».У цьому трагічна іронія історії. Українці дали своєму агресивному північно-східному «великому брату» буквально все, від літератури, живопису та філософії аж до самої назви країни. І у відповідь заслужили від нього лише хамське презирство, злісне неповагу і глибоку ненависть.